Сьогодні спілкуємося з активним та цілеспрямованим Станіславом Сірком – студентом третього курсу стоматологічного факультету ТНМУ. Цікавимося, чому вирішив доєднатися до проєкту менторства, чого навчає першокурсників. Станіслав хоче успішно реалізувати себе, прагне до перетворень у суспільстві, які б надали молодій людині перспективи розвитку.
– Станіславе, яке ваше життєве кредо?
– Досить важко сформулювати те, як я живу, що ціную й до чого йду в короткому реченні. Ось слова, які багато говорять про мій світогляд:
– талант – це лише маленька частина успіху, все інше залежить від того, як будеш його використовувати;
– якщо хочеш щось зробити, то краще зробити та пошкодувати, ніж потім шкодувати, що так і не спробував;
– шлях до мети – це часто набагато більше, ніж сама мета.
– Що спонукало стати ментором?
– Я захотів стати ментором одразу, щойно дізнався про цей проєкт. Найбільше, з чим пов‘язую це бажання, то, напевне, з тим, що 80 відсотків власного досвіду отримав від знайомих зі старших курсів. Мені подобалися їхні розповіді, що на мене чекає надалі, корисні поради й круті лайфхаки, саме вони багато зробили для становлення мене, як ментора.
На першому курсі я жив у гуртожитку в кімнаті з трьома хлопцями, які вже навчалися на шостому курсі. Упередження у вигляді страху одразу ж змінилося під впливом дружньої атмосфери в кімнаті, що мене й надихнуло, мабуть, стати ментором.
– Чим ділитеся зі студентами? Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?
– Своїй менторській групі, іншим першокурсникам, також студентам молодших курсів розказую цілковито все, що вважаю корисним, а також те, чим вони цікавляться. Починаючи з того, як правильно ввійти у систему Moodle, закінчуючи тим, куди краще піти прогулятися чи знайти якийсь підробіток. Гадаю, що, як і всі ментори, підтримую свою групу, стараюся дати певну мотивацію до активних дій, реалізації себе в різних царинах університетського життя.
– З якими проблемами до вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?
– Це може бути інструкція, «як зайти в мудл, бо я не встигаю написати тести?», найдрібніші питання, як-от, «які зошити краще купити?», «як правильно готуватися до занять». Багато питань є досить сталими для першокурсника, хоча щоразу додається щось нове, на що раніше не звернули увагу. Бувають і досить кумедні питання, але це радше через те, що для нас деякі речі вже стали звичними.
– В якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?
– Спочатку було дуже важко зібрати всю групу разом, бо ми старалися це зробити якомога швидше. Все ж я зателефонував кожному своєму підопічному, так ми познайомилися, пояснив, хто я такий та для чого, трішки розказав про себе й навчання в університеті. Після того наше спілкування відбувалося в бесіді, де я вже записував нескінченні голосові та відеоповідомлення.
Вже на очну зустріч мені вдалося зібрати аж трьох, так би мовити, підопічних і познайомитися з ними.
– Чи могли б щось порадити студентам, залученим до проєкту?
– Кожному першокурсникові бажаю вбирати в себе максимально багато інформації не лише на заняттях, а й узагалі за час навчання у виші.
Максимально проявити власні вміння або ж відкрити нові, не боятися займатися тим, що подобається, знайомитися з новими людьми. Брати участь у наукових конференціях, волонтерських і творчих проєктах нашого університету.
Насправді я неймовірно вдячний університету за розвиток проєкту «Ментори». Напевно, в кожному виші така ініціатива мусить бути складовою освітнього процесу. Ділитися знаннями та досвідом потрібно та дуже важливо, а також особистий зв’язок і переживання спільного найкраще допомагають реалізуватися в університеті.
Соломія ГНАТИШИН.
Світлина Станіслава СІРКА